В лютому 2022 року режисерка Аліса Коваленко, виконуючи дану собі обіцянку, приєдналася до штурмового підрозділу Української добровольчої Армії та провела 4 місяці на Київському на Харківському напрямках. Протягом цього часу Аліса писала листи та знімала фрагментарні відео фронтового життя, для які мали стати спадком пам’яті та любові для її 5-річного сина Тео, на той випадок якби їй не вдалося повернутися назад. Цей інтимний, поетичний архів став серцевиною фільму про потужну силу любові в жорстокій реальності війни. Про любов, яка мотивує протистояти ворогу, віддавати свої життя заради дітей, майбутнього, свободи. Листи Аліси, адресовані майбутньому, дорослішому Тео, доповнюються ліричним щоденником фронтового життя: рутина, нескінченне очікування, тихі роздуми в окопах та бліндажах, спостереження за мурахами в землі та красу пейзажів, щемкі моменти близькості та дружби побратимів на тлі обстрілів, руїн та втрат. Цей фільм вшановує пам’ять усіх тих бійців, що пішли на війну заради майбутнього своїх дітей, і стає своєрідним мостом пам'яті між поколіннями, чиї мирні життя були жорстоко розірвані внаслідок російського вторгнення.